Взлет

Зліт

Диму майже не було.
Сліпий пілот повільно вибрався з-під уламків "Ту-154" - немов рак-отшельник з нори, притягаючи покалічену ногу.
Абияк відсунув понівечені двері, що дивом не зачепили його, пошарив довкола. Рука зімкнулася на металевій оправі.
- Не розбилися... - здивовано сказав він. Рукавом кітеля витер кров з лиця і прикрив порожні очні ямки темними окулярами. Потім піднявся, випрямився на повний зріст (щось хворобливо хруснуло в попереку), прислухався. Вже упевненіше пішов, потім майже побіг швидкими короткими кроками, кривлячись від болю, почувши скрегіт заліза.
Другий пілот був живий. Повільними рухами він загрібав довкола себе руками, намагаючись піднятися. Якби його хтось побачив зараз, цей хтось міг би прийняти другого пілота за жука-плавунца, викинутого з води.
Але бачити довкола було нікому.
Хрустівши по осколках пластика, командир екіпажа підійшов до колеги і упевнено, не промахнувшись, підняв його, міцно схопивши за лікоть.
- Ти як? - запитав він. Другий пілот зняв з голови те, що залишилося від кашкета, кинув убік.

- Нормально, - хрипко відгукнувся він. Потім подумав, прислухався. - Ти мені ось що скажи. Ми де?
- Розбилися, - спокійно відгукнувся командир. Вдалині почулося завивання сирен.
- На злеті? - другий пілот, нарешті, знайшов у внутрішній кишені кітеля окуляри. Одного скла не вистачало, в оправі стирчав лише кривий чорний уламок, але він все-таки надів їх, намагаючись угамувати тремтіння в пальцях.
- Так. Як тільки пішов відрив, я відчуваю - спочатку тиша повна, а потім смуги немає. Просіли, ще потягнули пару кілометрів - і привіт. Останнє що пам'ятаю - як Рекс за перегородкою виє...
- Рекс! - спохопився другий пілот. Він безпорадно пошарив по кишенях, дістав повідець, кинув його на землю. - Рекс! Рекс, до мене!
- Та не кричи ти, - командир утомлено махнув рукою, - розбився він. Онде лежить, ззаду, поряд із стюардесою... слухай, не пам'ятаю, як її? Перший рейс, жалко діва.
- Біс... Свєта, начеб.
- Зрозуміло.
Помовчали. Другою розкурив пом'яту, гачком сигарету, що зігнулася, видихнув дим в піднебіння.
- Слухай, чому вони так? День до відпустки, млинець...
- Чому? - командир корабля раптом схопив другого пілота за лацкани кітеля, затряс запекло. Сигарета випала біля того з губ, він не відбивався - бовтався розгублено, як ганчіркова лялька. - Я тобі скажу, чому!
Він розтискав пальці, другий пілот мішком повалився на землю. Командир махнув рукою, сів поруч.
- Женя, - сказав він, - я скільки разів тобі говорив, а? Скільки разів говорив, пригадай? Ну? Адже говорив?
- Говорив... - пробурмотів другий. - Пам'ятаю. Говорив, що одного прекрасного дня пасажири на злеті не закричать, і ми розіб'ємося нахрен...
- І що? Неправду сказав? - люто викрикнув перший пілот. - Женя, та ти зрозумій - ми ж сліпі. Сле-пи-е! Ми без Рекса навіть до кабіни дійти не могли, а вже злетіти і зовсім - лише на пасажирів і надія.
- Але ж злітали ж скільки разів! - другий пілот схопив командира за руку. - І сідали, в будь-яку погоду сідали, і завжди вони кричали в потрібний момент!
- Завжди... - тужливою ехо-камерою відгукнувся командир.
Він прислухався до наростаючого звуку сирен, потім запитав:
- Диктофон у тебе?
- Ч-что? - розгублено сіпнувся другий пілот.
- То! Інструкцію для нас начитують, або для дядька Васи? Ти прослухати перед польотом був зобов'язаний, і мені дати! Чому не дав, Женя? Знаєш же що у мене і так вище за дах обов'язків!
Другий пілот ковзав скривавленими пальцями по гудзиках, по кишенях форми. Намацав прямокутну коробочку, судорожно натискував кнопку.
- Ось...
Динамік зашипів, потім почувся голос:
- Увага! Всьому екіпажу! Сьогодні, 24 квітня, особлива ситуація. По маршруту Москва-Краснодар на санаторно-курортне лікування вилітає група глухонімих - сорок шість чоловік... Повторюю...
Пілот вимкнув диктофон, розтискав руку, впустив чорну коробочку під ноги.
- Хана... - сказав він. Заплакав, піднявся, побіг кудись убік. Впав, загриміло залізо.

Командир ліг на пісок, закинув руки за голову. Лежав мовчки, вслухуючись в квапливі кроки і окрики санітарів і рятувальників.
Розтискав губи тільки раз, сказав спокійно: - Санаторно-курортне, значить... Ось тому і не закричали.